ПРУ́ТТЯ, я, с. Збірн. до прут. Пішло щастя в ліс по пруття (Укр.. присл.., 1963, 181); Микола парить березове пруття, крутить ужівки (Фр., IX, 1952, 109); — А мій.. не схотів учитися, — з жалем зітхнув Гордій. — Скільки я на йому того пруття побив — до неба тин можна було б загородити! (Тют., Вир, 1964, 234); Стелила [ожина] крадьки.. землею своє довге пруття й показувала ягоди, ще недостиглі (Март., Тв., 1954, 303); Чорти за ними приглядали, залізним пруттям підганяли, Коли який з них приставав (Котл., І, 1952, 135); З води виднілися мотки іржавого дроту і залізне пруття, яке вживають для арматури під час виготовлення бетонних конструкцій (Голов., Тополя.., 1965, 63); Стрибають у клітці впіймані перепели, на волю хочуть вирватись і до крові розбивають собі голівку об тверде пруття (Вишня, II, 1956, 168); * У порівн. Свист і шум.. То буря порається, вікові дуби валя, мов пруття! (Кв.-Осн., II, 1956, 413).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 364.