ПРУДИ́ТИ, пруджу́, пру́диш, недок., перех., розм., рідко. Те саме, що гати́ти 1. — Куди, хазяїн? — А туди, — він намотував на ноги ще вогкі онучі. — Чуєте: море прудити (Гончар, II, 1959, 429).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 359.

Прудити, джу, диш, гл. Выгонять блохъ, вшей изъ одежды. Лягаючи, прудять блохи. Грин. II. 10. Ой коли ж я вошкопруд, — сиди дома, воші прудь. Грин. III. 687.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 493.