ПРОЯСНЯ́ТИСЯ, я́ється і ПРОЯ́СНЮВАТИСЯ, юється, недок., ПРОЯСНИ́ТИСЯ, и́ться, док.
1. чим і без додатка. Ставати світлим, не похмурим при появі сонця, місяця, зірок або звільняючись від хмар, туману і т. ін. (про небо, обрій і т. ін.). Темніло небо, а потім звільна прояснювалося зорями (Фр., VIII, 1952, 100); Небо щодалі більш прояснювалось (Юхвід, Оля, 1959, 52); Було ще трохи зарано; ледве що зоріло, а темні сумраки [сумерки] ще не зовсім прояснилися (Кобр., Вибр., 1954, 67); Далекі далі — від хмари хмурніли і враз прояснились. Бо їм же сонце з-за хмари звістку давало (Тич., І, 1957, 263); * Образно. Хмарка на чолі Семенця прояснюється (Вас., II, 1959, 51); // безос. Надворі виднішало та прояснювалось (Н.-Лев., III, 1956, 160); Після кількох сльотливих днів прояснилося (Галан, Гори.., 1956, 201).
2. Ставати легким для розуміння; з’ясовуватися. Починає прояснятися картина руху глибинних вод (Наука.., 4, 1963, 39); — Дещо прояснюється в твоїй філософїї, починаю розуміти (Донч., V, 1957, 246); Праця ввела мене в тайники темні,.. Нею дива прояснилися земні, Загадка нужди людської стара (Фр., X, 1954, 58); Тепер усе прояснилося, а тоді ж ще ніхто не знав, чому німці так швидкувалися [поспішали] взяти Севастополь саме в ті грудневі дні (Кучер, Голод, 1961, 140).
3. Ставати чітким, виразним, логічним (про мислення, думки, свідомість і т. ін.). Остаточно прояснюється свідомість, і незаможник розуміє, що «настав гарний час» (Еллан, II, 1958, 94); Єремія зирнув на червінці, і його думки прояснились (Н.-Лев., III, 1956, 394); Випита рідина полум’ям обпекла горло, потім те полум’я шугонуло в голову, мозок прояснився (Вол., Місячне срібло, 1961, 107); // безос., перев. у сполуч. із сл. в голові. Гаряча хвиля б’є до серця, в голові прояснюється. Він не хоче вмирати. Він хоче жити (Коцюб., І, 1955, 367); Холодний.. душ значно освіжив хворого. В голові трохи прояснилося, нестерпний біль у скронях ущух (Добр., Очак. розмир, 1965, 391).
4. чим і без додатка, перен. Виходити із стану байдужості, ставати радісним, веселим; пожвавлюватися. І блідолиці паничі, стрінувшися з нею, оживають, проясняються й геть-геть проводять її своїми очима (Мирний, IV, 1955, 296); Люди серцем прояснялись, в долоні плескали мені (Тич., II, 1957, 34); Захар прояснюється, виголене ради врочистого дня лице веселіє (Горд., Чужу ниву.., 1939, 104); Світолюб води напився, ясним зором прояснився (Забіла, У.. світ, 1960, 149); // у сполуч. із сл. думки, думи і т. ін. Ставати приємнішими, веселішими. Коли не раз сиділа [пані] над своєю роботою й укладала.. нитку за ниткою, а з-під її пальців виходили гладенькі червоні листочки й квіти, то й думки її хорошіли й прояснювалися (Кобр., Вибр., 1954, 6); Гарне було місце, дуже мені подобався цей затишок, і тепер, згадуючи його під хмурим північним небом, прояснились мої думи і заграло українське серце (Стор., І, 1957, 228); // Ставати радісним, незатьмареним, веселим (про очі, обличчя, погляд і т. ін.). Устина задумалась. Суворо насуплені її оченята почали прояснятися знову (Вас., І, 1959, 200); Антон довго сидів з листом, глибоко замислений. Лице то прояснювалось, то знову ставало похмурим і зосередженим (Ткач, Крута хвиля, 1954, 341); Зелепуга ще хвилю посидів на колоді зі звішеною головою, але звільна погляд його прояснився (Фр., II, 1950, 215); // безос., у сполуч. із сл. на душі, в душі. Ставати веселим, радісним (про людину). Данило і Григорій посміхаються, а в Левка прояснюється на душі: виходить, ще бог милував його від слідчої кімнати (Стельмах, І, 1962, 81); В душі Мусія.. враз прояснилося. Догадався: хтось із хлопців кинувся навтьоки (Речм., Весн. грози, 1961, 55).
◊ Світ проясни́вся кому, чий — поліпшився моральний стан у кого-небудь, стало легше комусь. Перше почуття, якого дізнав Іван,.. було почуття якоїсь дивної полегші. Здавалося йому, що якісь тяжкі кайдани спали з нього, що світ нараз йому прояснився (Фр., III, 1950, 168); [Ярина:] Ти мій суджений, ти вернувся до мене, і світ мій прояснився! (Кроп., V, 1959, 50).
5. тільки недок. Пас. до проясня́ти, проя́снювати 1, 2, 4, 5.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 358.