ПРО́ЯВ, у, ч. Дія, процес, що робить явним, помітним чий-небудь стан, чиїсь почуття, наміри і т. ін.; вияв. Яскравим проявом полум’яного патріотизму радянських людей була самовіддана боротьба сотень тисяч партизанів у тилу ворога (Ком. Укр., 9, 1965, 59); [Пан Душечка:] Не можна одмовити тому гультяєві, що в його дикій, розбійницькій, хлопській душі бувають і прояви якихось вищих поривань до правди і краси… (Вас., ІІІ, 1960, 206); Захоплений успіхами свого вихованця, старший лейтенант не помічав або просто не надавав значення проявам зазнайства і чванькуватості, що останнім часом стали розвиватися в характері Маслюка (Багмут, Щасл. день.., 1951, 66); // Форма, в яку втілюється, в якій спостерігається що-небудь. Чуючи той солодкий жах, який завжди переживає людина на самоті з величними проявами природи, я стояв і тріпотів нервами (Хотк., II, 1966, 314); Перед мистецтвом як перед одним із проявів людської творчості прояснюються нові шляхи (Еллан, II, 1958, 74).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 355.