ПРОЩУ́ПУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРОЩУ́ПАТИ, аю, аєш, док., перех., чим і без додатка.

1. Перевіряти, досліджувати, шукати що-небудь, щупаючи, обмацуючи. Вісімнадцятилітній юнак прийшов в університет з паличкою в руці, нею він щоденно прощупував собі шлях до аудиторії (Д. Бедзик, Плем’я.., 1958, 66); Заганяючи курчат на ночівлю, прощупуємо в них вола (Колг. Укр., 9, 1958, 27); Матвій Матвійович прощупав пульс сонного — крізь теплу живу тканину чітко бився струмок (Вол., Місячне срібло, 1961, 64); Довго никає [Хома] по подвір’ю зі щупом в руках, заглядає в усі закутки, пробує землю. Прощупавши подвір’я і нічого не знайшовши, він нарешті вгамовується (Гончар, І, 1954, 115).

2. перен. Спостерігаючи, перевіряючи, розпитуючи і т. ін., збирати відомості, складати думку про кого-, що-небудь. Таємні агенти гестапо розбрелися по селах, одні — прощупувати бодай який-небудь слід до таємничого Тараса, інші — вербувати шпіонів (Д. Бедзин, Дніпро.., 1951, 161); [Романюк:] Я їх [письменника і художника] вчора довго прощупував… (Корн., II, 1955, 198).

◊ Прощу́пати грунт — вияснити, перевірити що-небудь; дізнатися про щось. Бронко зразу зміркував, що через цю.. дівчину можна було б прощупати грунт на фабриці Гольдштрома (Вільде, Сестри.., 1958, 380).

3. тільки док. Щупати якийсь час.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 355.