ПРОЩА́ЛЬНИК, а, ч., заст. Козак, що влаштовував прощальну гулянку перед тим, як іти в ченці. Прощається з світом Покута. Хутко зачиниться за ним брама Межигірського Спаса й навіки козака сховає чернецька ряса. Пийте до дна, щоб і за ваші окаянні душі помолився в монастирі прощальник! (Панч, Гомон. Україна, 1954, 97).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 353.

Прощальник, ка, м. Козакъ, прощающійся пирушкой со свѣтской жизнью предъ поступленіемъ въ монахи. А погулявши неділь ізо дві да начудувавши увесь Київ, ідуть було вже з музиками до Міжигорського Спаса. Хто ж іде, а хто з прощальником танцює до самого манастиря…. А за ним везуть боклаги з напитками і всякі ласощі. К. ЧР. 85, 86.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 492.

проща́льник — запорозький ко­зак, що влаштовував прощальну гулянку перед тим, як іти в ченці.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 488.