ПРОШПИ́ГУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРОШПИГНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех., розм.

1. Протикати чим-небудь гострим наскрізь. Йому відразу зробилося так, немовби хто ледовою [льодовою] шпилькою прошпигнув його серце (Фр., VII, 1951, 239).

2. перен. Те саме, що прони́зувати 3. Холодок прошпигує все тіло панотця (Стельмах, Хліб.., 1959, 507).

ПРОШПИГУВА́ТИ див. прошпиго́вувати.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 352.