ПРОШМИГНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., розм. Однокр. до прошми́гувати. В той час, як Дарка хотіла прошмигнути повз неї до хати, вона вхопила дівча за руку (Л. Укр., III, 1952, 634); Через деякий час машина прошмигнула під дерев’яною аркою (Шиян, Гроза.., 1956, 742); Почулись два глухі постріли, а повз вікна прошмигнули й впали на хату дві крилаті жар-птиці (Збан., Ліс. красуня, 1955, 26); * Образно. Часом Богдан Петрович кине обережний дотеп — шелесливий смішок прошмигне в класі… (Коп., Тв., 1955, 308); // Спритно, швидко пробратися куди-небудь, повз когось, щось. Коли б же можна було дістати якусь рятівну шапку-невидимку і прошмигнути у свій ванькирчик так, щоб і не помітили (Грим., Незакінч. роман, 1962, 63); Ромку не пустили, а я прошмигнув під руками в продавщиці (Сміл., Сашко, 1957, 43); // перен., розм. З’явитися на одну мить перед очима у кого-небудь; промайнути. І поштар махнув пугою, Натягнув свій кобеняк; Прошмигнули стороною Ліс, долина і байрак (Щог., Поезії, 1958, 335).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 351.