ПРОШЕПТА́ТИ, епчу́, е́пчеш, док., перех. Промовити пошепки. — Ах, перша година, а я такий змучений, ледви [ледве] живий! — прошептав він (Фр., І, 1955, 296); * Образно. Може серце яке лихо Тихо прошептало? (Шевч., II, 1963, 32).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 350.