ПРОЧУ́НЯТИСЯ, яюся, яєшся, док., розм. Прийти до пам’яті. Тілько прочунявшися зовсім і вдивившися добре перед себе, він пізнав, що лежить під оборогом, заритий усім тілом у сіні (Фр., IV, 1950, 399); — Дядьку, ви стогнете. Прочуняйтесь! (Стельмах, Правда.., 1961, 24).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 348.