ПРОЧО́ВГАНИЙ, а, е, розм. Дієпр. пас. мин. ч. до прочо́вгати 1, 2. І вицвілий кептар, і прочовгані постоли неначе зрослися з бабусею (Воронько, Казка.., 1957, 3); З острахом і радістю я підіймаюся прочовганими металевими східцями на другий поверх (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 226).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 348.