ПРОЧАХА́ТИ, а́є, недок., ПРОЧА́ХТИ і ПРОЧА́ХНУТИ, хне, док.

1. Втрачаючи тепло, ставати холодним. — А ви галушок наварили? — Вже й прочахли десь-то. — Нічого, голодні поїдять і холодне (Стельмах, І, 1962, 96); * Образно. Безшабашний виріс [Антось], севастопольська гауптвахта від нього не прочахала (Гончар, II, 1959, 118); // перен. Заспокоюватися, вгамовуватися (про сильні почуття). Гнів у Марка вже почав прочахати, і в цій історії він зараз уже бачив і смішне (Стельмах, Правда.., 1961, 263); Як мало змінили її ці три роки! Хіба що змужніла, хіба що в очах Віддавна відомий дитячий неспокій, Прихований глибоко, ще не прочах (Перв., II, 1958, 328).

◊ Слід проча́х див. слід¹.

2. Втрачати навесні вологу, просихати (про землю). Почекавши, поки земля прочахне, подалась [Настя] з дитиною в город одвідати Гната (Коцюб., І, 1955, 75); Теплий грунт вже глибоко прочах (Мисик, Біля криниці, 1967, 7).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 345.

Прочахати, ха́ю, єш, сов. в. прочах(ну)ти, ну, неш, гл. Простывать, простыть. Не їж юшки: хай прочахне. Лубен. у. Отож про пиття й держи собі од поганки таку воду, що як гаразд перекипить, тоді її у глек та й на вікно, щоб прочахла. Лубен. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 490.