ПРОХРОПІ́ТИ, плю́, пи́ш; мн. прохропля́ть; і ПРОХРОПТИ́, пу́, пе́ш, док.

1. Док. до хропі́ти, хропти́. Хворий прохропів і замовк,

2. Хропіти, хропти якийсь час.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 342.