ПРОХО́ПЛЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, недок., ПРОХОПИ́ТИСЯ, хо́плюся, хо́пишся; мн. прохо́пляться; док., розм.

1. Те саме, що прогово́рюватися. Тато весь час повертався думками до нас,.. інколи кількома словами прохоплювався про тугу за рідним двором (Д. Бедзик, Украдені гори, 1969, 36); — Ну та й гарна ж оця Тодозя! — не втерпів і якось несамохіть прохопився Єремія (Н.-Лев., VII, 1966, 105); Наталя не прохопилася жодним словом докору, але чоловік знав — вона дуже образилась (Вол., Озеро.., 1959, 143); // Вставляти своє слово, фразу серед загальної розмови, вигуків і т. ін. Іванов.. заговорив зовсім спокійно, коли, нарешті, стала змога прохопитись крізь загальні вигуки (Смолич, Мир.., 1958, 221).

2. Пробиратися куди-небудь (перев. швидко або непомітно для когось). Для того, щоб попасти в бойові порядки, треба було прохоплюватись по голому схилові, обернутому до противника (Гончар, III, 1959, 401); В Сашка була тепер тільки одна мета — прохопитись! Прохопитись мимо батька по вузькій стежці (Смолич, Світанок.., 1953, 17); Загнані в річку недобитки шляхти прохопилися до свого берега й скоріше заховались за валами (Кач., Вибр., 1953, 56).

3. перен. З’являтися де-небудь, на фоні чогось. Де-не-де по лісах уже прохоплювалось перше полум’я осіннього багрянцю (Гончар, III, 1959, 91); // Часом чутися серед інших звуків. На тому боці [річки] лунала пісня і коли-не-коли прохоплювалися звуки гармонії (Ткач, Плем’я.., 1961, 216); У її голосі вперше прохопились нотки роздратування (Гур., Життя.., 1954, 330); // Раптово, несподівано вириватися у кого-небудь (про фразу, вигук, запитання). — Жабі! — жалібно прохопилось у мене, і я жагуче припав устами до її рук (Досв., Вибр., 1959, 37); Останнє запитання в неї прохопилось, можливо, ненароком (Гур., Друзі.., 1959, 101).

4. рідко. Те само, що прокида́тися. П’ятилітній хлопчина прохопився з твердого сну (Ков., Тв., 1958, 79).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 342.