ПРОХАРЧО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРОХАРЧУВА́ТИ, у́ю, у́єш і розм. ПРОХАРЧИ́ТИ, чу́, чи́ш, док., перех.

1. Те саме, що прогодо́вувати 1. — Один.. може і двадцять десятин підняти. А другий — хоч би спромігся стільки десятин обробити, щоб сім’ю прохарчувати (Головко, II, 1957, 498); Не знати чого, хазяї стояли на тому, що свині мають самі себе прохарчувати (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 12); — Як померла мати, я побачив, що канцелярія не прохарчує мене (Н.-Лев., IV, 1956, 312); — До праці я вже не годен — слабі руки — і себе не маю чим прохарчувати (Чорн., Визволення, 1949, 72).

2. тільки док. Харчувати якийсь час. [Бондар:] Треба б нам завтра заколоть і третього ще кабана, бо як харчів нестане на весілля, то на всю Січ ти осоромиш старого Бондаря. [Марія:] Повірте вже мені: сто душ ввесь тиждень прохарчуєм! (К.-Карий, І, 1960, 159); — Брат Василів, Андрій, трьох дівок візьме до себе, усіх цілий год прохарчить, усіх одягне, та й не збідніє (Григ., Вибр., 1959, 38).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 335.