ПРОТЯ́ГЛО. Присл. до протя́глий. Як над бурхливим морем, простяг шейх руки і крикнув глухо, протягло (Коцюб., II, 1955, 134); Десь у затоні голосно й протягло загув пароплавний гудок (Ільч., Звич. хлопець, 1947, 61); Шумить протягло і сердито похмурий вітер за вікном (Сос., II, 1958, 170).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 330.