ПРОТОЧИ́ТИ¹ див. прото́чувати.

ПРОТОЧИ́ТИ², точу́, то́чиш, док. Точити (див. точи́ти¹) якийсь час.

ПРОТОЧИ́ТИ³, точу́, то́чиш, док. Точити (див. точи́ти³) якийсь час.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 325.

Проточити, чу́, чиш, гл.

1) Прогрызть; прорыть (нору). Так уже добре накрила діжку з борошном од мишей; а вони дірку проточили і таки долізли до борошна. Харьк. г.

2) Очистить на грохотѣ (зерновой хлѣбъ).

3) — голову. Надоѣсть постоянными настояніями, приставаніями и пр. Вже він проточив мені голову: єднайте та й єднайте Оленку. Г. Барв. 397.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 486.