ПРОТО́ЧИНА, и, ж.

1. Отвір, проточений, проїдений (червами, комахами, гризунами і т. ін.). Килим з проточинами.

2. Отвір, проточений, промитий водою; місце, в якому вода протікає звідкись. В великі дощі в моєму номері через проточини текла вода (Н.-Лев., II, 1956, 394); Вони не тільки дісталися до підніжжя муру, але без перешкод підкотили туди діжку пороху. Але в проточину вона не пролізала (Тулуб, Людолови, II, 1957, 109).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 325.

Проточина, ни, ж.

1) Мѣсто въ плотинѣ, гдѣ вода просачивается. Уміємо проточини гатити і сховане на Божий світ являти. К. Іов. 59. Дыра, сквозь которую протекаетъ вода (въ крышѣ, запрудѣ). Рк. Левиц.

2) Дыра, проѣденная мышами, червями.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 486.