ПРОТИ́ВИТИСЯ, влюся, вишся; мн. проти́вляться; недок. Чинити опір, протидіяти кому-, чому-небудь. Її рука лежала в його руках, і він тихо гладив її.. Вона не противилася (Мирний, III, 1954, 159); Оксана згадує в листі до мене, що ти противишся.. її подорожі до Києва (Л. Укр., V, 1956, 425); Він тримав її в руках міцно, безцеремонно, вона й не противилася тому, але їй якось робилося жарко (Тют., Вир, 1964, 128).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 316.

Противитися, влюся, вишся, гл.

1) Противиться, сопротивляться. Дурневі і Бог не противиться. Ном. № 6208.

2) Возражать. Лає мене, я й не противлюся, бо винен. Н. Вол. у. Хоч на мене люде брешуть, — я ся не противлю. Чуб. V. 395.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 485.