ПРОТЕСТУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок. і док.

1. тільки недок., неперех. Виражати протест проти кого-, чого-небудь, виступати з протестом. Марія Ковалевська.. отруїлася на каторзі з іншими каторжанками, протестуючи проти нелюдського поводіння [поводження] начальства з арештованими (Л. Укр., VIII, 1965, 205); — Ви не маєте права писати на мене жодних протоколів. Я протестую! (Тют., Вир, 1964, 152); Будучи надзвичайно скромним, В. І. Ленін ніколи не нав’язував нікому своєї думки, чуйно прислухався до порад товаришів і категорично протестував проти будь-яких спроб підкреслити його особисті заслуги (Ком. Укр., 4, 1960, 62); * Образно. Природа довго боролась, шуміла, протестувала і не хотіла скоритись (Коцюб., II, 1955, 249); // перен. Бути сповненим рішучої незгоди з ким-, чим-небудь, незадоволення кимсь, чимсь (про свідомість, думки і т. ін.). Як же можна отак піти, щезнути, попросту сказавши — утекти без сліду? Ні. Вся легінська [парубоча] вдача протестувала би проти того (Хотк., II, 1966, 181); Шевченко швидко втомився. Все його єство протестувало проти цього насильства, безглуздого фізичного виснажування (Тулуб, В степу.., 1964, 108); Від колишньої дружби з Галиною в ньому залишилося щось таке, що протестувало проти можливості її зради (Петльов., Хотинці, 1949, 85).

2. перех., фін. Офіційно засвідчувати факт несплати за векселем у встановлений термін. Протестувати вексель.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 314.