ПРОТА́ЛИНА, и, ж. Місце, де протанув сніг і видно землю. Зимові присмерки поволі спускалися на засніжену землю, де вже з’явилися перші проталини, принесені передвесняною відлигою (Добр., Очак. розмир, 1965, 202); На сніжних вибоях трясеться авто, Хлюпоче по ямках зчорнілих проталин (Бажан, Роки, 1957, 247); // Місце на річці, озері і т. ін., де протанув лід. — Я по хмиз зібралася на світанні… у ліс через Рось… Шугонула по шию в проталину, — ледве жива видряпалась… (Вол., Дні.., 1958, 122); // розм. Протале місце на замерзлому склі. Калитка не вийшов за Євгеном, прохукав у шибці проталину й дивився, що буде далі (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 406).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 310.