ПРОСІ́В, у, ч.

1. Дія за знач. просі́яти, просіва́ти.

2. Пропущене під час сівби місце; огріх. Пшениця яра стоїть густа, міцна.. Ні просіву, ні галявиночки (Горд., II, 1959, 322).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 284.