ПРОСЮРЧА́ТИ, чу́, чи́ш, док.

1. Док. до сюрча́ти. Від спеки замовкли пернаті співаки. Тільки в траві ліниво просюрчить коник (Веч. Київ, 23.V 1957, 4).

2. Сюрчати якийсь час.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 309.