ПРО́СТІР, про́сто́ру, ч,

1. тільки одн., філос. Одна з основних об’єктивних форм існування матерії, яка характеризується протяжністю і обсягом. Однією з головних рис спеціальної теорії відносності, що характеризують її зміст, є встановлення тісного, нерозривного зв’язку простору і часу (Вісник АН, 4, 1957, 8).

2. Необмежена протяжність (в усіх вимірах, напрямах); тривимірна протяжність над землею. В безмірній вишині парить орел, і зрідка долітає звідтам, з небесних просторів, спокійний клекіт (Хотк., II, 1966, 145); З космічного простору далекі світила посилали мерехтливі пучки холодного світла (Чорн., Красиві люди, 1961, 35); Іскрометний морський простір сліпив очі (Донч., II, 1956, 82).

Диви́тися у (в) про́стір — дивитися просто перед собою, без певної мети. Пальці хруснули од внутрішнього болю, а затуманені сльозами очі дивились кудись у простір (Коцюб., І, 1955, 333).

∆ Ме́ртвий про́стір див. ме́ртвий.

3. Вільний, великий обшир; просторінь. Яка широкість, який простір навкруги, куди глянеш! (Н.-Лев., II, 1956, 398); Дорошенко вбирає поглядом простір лиману. Цей блиск води, її чар, її свіже дихання… Справді, гарно тут (Гончар, Тронка, 1963, 335); // Площа чого-небудь на земній поверхні; територія. Хоча ліс великий і займає мало не квадратову милю простору, то проте малий Мирон не боїться в нім (Фр., IV, 1950, 328); Держава [Канада] була зацікавлена в тому, щоби заселити якнайбільші простори, а особливо поширити врожайну площу землі (Ірчан, II, 1958, 341).

4. перен. Відсутність яких-небудь обмежень, перешкод у чомусь; воля. Нема простору, нема свіжості, щоб дихнути на всі груди, — хоч пропадай! (Мирний, V, 1955, 347); У фахові прагнув [Храпков] вийти за межі операційного стола. Хотілося простору в роботі (Ле, Міжгір’я, 1953, 24).

◊ Відкрива́ти (відкри́ти) про́стір для чого, чому — давати можливість вільно розвиватися. Комунізм відкриває безмежний простір для соціального прогресу людства (Ком. Укр., 12, 1961, 16); Знахо́дити (знайти́) про́стір — мати можливість виявитися якомога повніше. Буйна фантазія молодого письменника, розпалена фантастичними оповіданнями німецького белетриста Гофмана, знаходить широкий простір у тій першій Франковій повісті (Коцюб., III, 1956, 31).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 298.

Простір, тору, м.

1) Просторъ. Рівняєш ратаєві ниву і простором благословляєш. К. Псал. 144. Душа потребує простору, жада волі. Св. Л. 294. Свободное, незанятое мѣсто. Приймаю солому з току, бо син привезе снопи, — щоб був простір. Рк. Левиц.

2) и ми. Пространство.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 482.

про́стір — вільний, великий об­шир; просторінь; у народних піс­нях — символ волі, а отже й щастя, розкошу як його різновиду: «Над горою високою голуби літали (символ щастя, розкошу). Я ж (протиставлення) розкоші не за­знала, а літа минають» або: «Вилі­тали орли з-за крутої гори, Виліта­ли, буркотали, розкошу шукали»; просторові уявлення панують у народних віруваннях; В. Петров писав: «Смерть — це відхід, ло­кальне переміщення в просторі. Померлий — це той, що відійшов. Вмирати — відходити. Померлий відходить у воду, землю або у ви­рій»; у голосіннях просторові уяв­лення відходження і зміни місця перебування позначено формула­ми: «під стріхою», «під каменем», «в садочку на листочку», «в полі на колосочку».

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 487-488.