ПРОСТРО́ЧУВАТИ¹, ую, уєш, недок., ПРОСТРОЧИ́ТИ, строчу́, стро́чиш, док.

1. перех. Прошивати строчкою що-небудь, робити строчку на чомусь. Прострочити шви.

2. перех. і без додатка. Пробивати наскрізь кого-, що-небудь, стріляючи з кулемета, автомата (або про кулемет, автомат). Солом’яну крівлю кузні прострочує крупнокаліберний кулемет (Гончар, Партиз. іскра, 1958, 118); [Чорнобривець:] Товаришу командире, дозвольте зняти [кулеметника]. [Чумак:] Звідси не можна. Прострочить (Мик., І, 1957, 280); * Образно. Чули херсонці, як далеко за містом прострочують обрій чиїсь кулемети (Гончар, II, 1959, 105).

3. тільки док., перех. і неперех. Дати чергу з кулемета, автомата. Насідають гайдамаки, Німці тиснуть з лугу. Прострочили першу чергу, Витратили другу (Перв., II, 1958, 173); * Образно. Прострочили [дощові краплі] раз, вдруге, згортаючи в груддя пилок — і линув дощ (Тют., Вир, 1964, 84); // перен., розм. Швидко промовити. — Гауптшарфюрер, пан Йоганн Рудольф Пашке, — за хвилину прострочив товмач, — в останнє попереджує тебе: ти мусиш розпочати роботу вранці! (Коз., Гарячі руки, 1960, 94).

4. тільки док., неперех. Строчити якийсь час.

ПРОСТРО́ЧУВАТИ², ую, уєш, недок., ПРОСТРО́ЧИТИ, чу, чиш, док., перех. і неперех. Пропускати встановлений термін чого-небудь. [Поштар:] Я вже третій день з города. Поспішаю оце, щоб хоч сьогодня [сьогодні] на ніч вернуться, — прострочив трохи (К.-Карий, І, 1960, 70); Визнається, що боржник прострочив, коли він не виконав зобов’язання в установлений строк (Цив. кодекс УРСР, 1950, 25).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 303 - 304.