ПРОСТРЕ́ЛЕНИЙ, а, с. Дієпр. пас. мин. ч. до простре́лити 1. [Василь (один):] Було в тебе щастя — сам другим віддав, щоб з світа звели, потім пішов його шукати бо-зна де і, не знайшовши, вернувся з простреленою грудниною (Мирний, V, 1955, 104); Олександр якось розповідав, що товариш Клименко, навіть прострелений двома кулями, не покинув поля бою (Стельмах, II, 1962, 157); Майор лежав з простреленим боком і ніяк не вірив, що його поранено (Ю. Янов., І, 1958, 336); // простре́лено, безос. присудк. сл. — Чоловіка мого прострелено, він ледве живий, мало не загинули ми в плавнях… (Коцюб., І, 1955, 369); Казарка була бита на крило, а так більше нічого в неї прострелено не було (Вишня, II, 1956, 181).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 302.