ПРОСЛІДКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, перех. і неперех. Док. до слідкува́ти. Повільним рухом правої руки він одгорнув з лоба мокре волосся. Ольга прослідкувала за цим рухом красивого парубка (Іщук, Вербівчани, 1961, 3); [Жураківський:] Хлопець прослідкував, де Мошко ховав свої папери, викрав їх, поніс до людей (Вас., III, 1960, 300); Без порівняння, без паралелей і аналогій іноді важко зрозуміти.. суть тих чи інших явищ і подій. Вони необхідні для того, щоб прослідкувати, який крок вперед зробило суспільство (Укр. іст. ж., 2, 1960, 31).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 288.