ПРОСЛА́ВЛЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до просла́вити 1, 2. Я не заздрю мудрощам мудрих, і не надить мене спокій спокійних на прославленій ними землі… (Коцюб., II, 1955, 365); До самого 1835 р. в лісах Поділля діяв прославлений у піснях і легендах народний захисник, гроза польського панства Устим Кармелюк (Від давнини.., І, 1960, 22).

2. у знач. прикм. Широко відомий, славнозвісний. На мотопаруснику — майбутні мореплавці у робах, все молоді, веселі хлопці-практиканти, що самі цю яхту й збудували, самі й викликались доставити нею на завод прославленого капітана Дорошенка (Гончар, Тронка, 1963, 340); Кожен з нас, трудівників прославленого «Арсеналу», пишається тим, що працює на підприємстві, яке носить ім’я вождя революції (Веч. Київ, 21.ІII 1968, 1).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 287.