ПРОСВИ́СТУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРОСВИСТА́ТИ, ищу́, и́щеш і ПРОСВИСТІ́ТИ, ищу́, исти́ш, док.

1. тільки док., неперех. Видати свист. Склавши губи в трубочку, просвистів [бригадир] пронизливо, з розпачем (Коцюба, Нові береги, 1959, 286); Семен довго напружено дивився в той бік, де зник загін. Потім, як завжди, голосно гукнув і просвистів з гори (Сміл., Зустрічі, 1936, 204).

2. тільки док., перех. і без додатка. Вимовити, сказати що-небудь із свистом. — Уже осліпла, не бач? — знову озвався охриплий голос. — Ти, Марино? — просвистала рогожка, додивляючись (Мирний, III, 1954, 391).

3. тільки док., неперех. Утворити свистячі звуки, швидко рухаючись. Монгольські стріли просвистіли без шкоди для обложених (Фр., VI, 1951, 81); Червоним вогнем спалахнуть семафори. Зустрічний просвище — і знову вперед (Перв., II, 1958, 291); Просвистіли ситі крижні Над утомленим болотом (Рильський, II, 1956, 142); Почулась автоматна черга. Тонко просвистіли в повітрі кулі (Шиян, Гроза.., 1956, 660); // безос. — Головне — смекалка [кмітливість], — повчав Охрім молоде покоління. — Свистить — лягай, просвистіло — вставай (Тют., Вир, 1964, 294).

4. перех. З свистом пронизувати що-небудь. Була пізня осінь, вітер просвистував наскрізь голий ліс, шуміло й скреготало віття чорних дерев (Донч., VI, 1957, 204).

5. перех., перен., розм. Нерозважливо, безрозсудно, марно витрачати що-небудь. Проциндрив Солопій горох і просвистав, А за горохом в гурт — і жито, і пшеницю! (Г.-Арт., Байки.., 1958, 62); — Мені страшенно не щастило в картах.. Просвистів я всі гроші (Гашек, Пригоди.. Швейка, перекл. Масляка, 1958, 146).

6. тільки док., неперех., перен., розм. Нічого не робити якийсь час; пробайдикувати. Літо просвистав! (Укр.. присл.., 1955, 197).

7. тільки док., перех., розм. Свистом виявити своє несхвалення кому-небудь. Їжака вже возили в колгоспи іншої сільради, так там його просватати не пощастило, там його просвистіли! (Вишня, І, 1956, 442).

8. тільки док., неперех. Свистати (свистіти) якийсь час.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 276.