ПРОРІКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРОРЕКТИ́, ечу́, ече́ш, док., перех. і без додатка,
1. За релігійними уявленнями — пророкувати волю божу. Тихо прорікав панотець, що душі тих, що життя своє положили в боротьбі за віру, «в селеніях горних упокоються» (Стар., Облога.., 1961, 68); [Гелен:] Цар Ономай образив Аполлона, засватавши пророчицю його і не спитавши згоди стріловержця, і бог за те свій гнів йому прорік устами віщими Кассандри (Л. Укр., II, 1951, 299).
2. Передбачати що-небудь. Захар завіряє батька: ще прийде кара на панів, розумні голови давно прорікали, хай тільки зладяться люди (Горд., Чужу ниву.., 1947, 147); Невідомі друзі недаремно прорікали: через тиждень Ольгу перевели до іншої камери (Кач., II, 1958, 68); // поет. Урочисто провіщати що-небудь. Як меч, він [Т. Г. Шевченко] слово піднімав, і в сонце правди й волі вірив, і світлу долю прорікав (Гонч., Вибр., 1959, 348); З Канева грізно поглянув Шевченко, Кару нещадну катюгам прорік (Шер., Дружбою.., 1954, 61).
3. поет. Урочисто говорити, виголошувати що-небудь. І надійшовши, дід прорік: «Ти — злий і гордий чоловік. Законів ваших ми не знаєм. Не знаєм крові і страхіть. Ми не катуєм, не караєм, — Тож нам з убійником не жить» (Др.-Хмара, Вибр., 1969, 230); Змінилось багато В житті і в природі Відтоді, як Гоголь слова ці прорік. Чудовий Дніпро наш При всякій погоді, Хоч старшим він став на цілісінький вік! (С. Ол., Вибр., 1959, 25); // ірон. Промовляти що-небудь з надмірною патетикою, не допускаючи заперечень. — Ага, Юхим Кудря, кажете? Пожалуй, вам можна йти. Ідіть, — прорік вояка, опустивши гвинтівку разом із списками (Ле, Ю. Кудря, 1956, 10); — Вона спалить тебе своїм гнівом, коли ти будеш її мучити, — прорекла урочисто Руфа (Коп., Десятикласники, 1938, 275); Тоном Галілея, що мовить своє славетне «А вона таки крутиться!» прорік [Гриня]: — Гумор! Гумор, люди, понад усе! (Гончар, Тронка, 1963, 175).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 270.