ПРОРО́СЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до прорости́. Вітри і сніг схрестились в чорнім полі, Земля у ранах кволиться навкруг. У пирієм пророслих скибах, на роздоллі, Мов сирота, самотній ржавий плуг (Стельмах, V, 1963, 46); // у знач. прикм. В погребі пахло діжкою з-під квашених огірків, пророслою картоплею, буряками та капустою (Перв., Дикий мед, 1963, 309); Пророслий культурний пагінець прищипують, щоб зразу утворити добре розгалужену крону (Озелен. колг. села, 1955, 242).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 272.