ПРОРОКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.
1. перех. і неперех. За релігійними уявленнями — проповідувати волю божу. [Пророк самарійський:] Там, на високім місці, ми запалим вогонь святий в свяченому гаю. Там Тірца нам пророкувати буде про нашу Самарію (Л. Укр., II, 1951, 157); — З висоти Сіхоте-Алінського хребта, — віщає проповідник різким сектантським голосом, — від верхів’я тайгової ріки Бикина пророкую на північ, на захід і на південь (Довж., І, 1958, 106); // заст. Вгадувати майбутнє чи минуле на картах і т. ін.; ворожити. Сей [Низ] на руках знав ворожити, Кому знав скілько віку жити. Та не собі він був пророк. Другим ми часто пророкуєм. Як знахурі, чуже толкуєм, Собі ж шукаєм циганок (Котл., І, 1952, 225); Пророкував зогаку звіздочот [звіздар], Що буде смерть йому од Ферідуна (Крим., Вибр., 1965, 169).
2. перех. і без додатка. Передбачати що-небудь; прорікати. Пророкують: — Не буде з неї [Тетяни] добра (Вас., Талант, 1955, 29); Його вважали за розумного, принципового і чесного юнака і пророкували блискучу кар’єру на військовій службі (Панч, На.. мості, 1965, 134); Всі, хто слухав перші виступи С. Крушельницької на оперній сцені, пророкували їй осяйне майбутнє (Мист., 1, 1966, 30).
3. перех. Бути ознакою, прикметою, передвістям чого-небудь. Сни були, як і життя, страшні та неодрадні.. Що вони віщують, що пророкують? (Мирний, III, 1954, 47); Це тепло, прикроплене тихим дощиком, пророкує сонячні дні (Досв., Вибр., 1959, 333).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 272.