ПРОПІКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРОПЕКТИ́, ечу́, ече́ш; мин. ч. пропі́к, пекла́, ло́; наказ. сп. пропечи́; док., перех. 1. Гарно випікати, доводити до повної готовності. Добре пропікати хліб; * Образно. Рум’янець наскрізь пропік яблуко. Навіть усередині було воно червонувате (Донч., IV, 1957, 132).
2. Сильно, глибоко прогрівати. Сонце немов зупинилося в безхмарному небі, пропікаючи своїми гострими променями сіре каміння (Кучер, Чорноморці, 1956, 437); Спека літнього полудня вже пропекла його [повітря], і воно наче тремтіло від стриманої жаги й спраги (Смолич, Мир.., 1958, 215); // Сильно прогріваючи, дошкуляти спекою. Воно [сонце] наскрізь пропікало тіло, висушувало кістки й добиралось до самого серця (Мур., Бук. повість, 1959, 78); // безос. Без білого капелюха і не показуйся, бо голову пропече (Л. Укр., V, 1956, 406); * Образно. І від щастя, не знаю, від горя, Промінь сонячний серце пропік (Ус., Вибр., 1948, 8).
3. Робити отвір вогнем, променем, чим-небудь розпеченим і т. ін. «Тоненька нитка» сфокусованого променя пропікає в кристалі смертельну рану (Наука.., 2, 1969, 9); * Образно. Пекучі сльози камінь пропікали, І навіть з мертвих віч вони текли, І пробивавсь ручай крізь грубі скали, Шукаючи до світла шлях з імли (Павл., Пальм. віть, 1962, 50).
4. у сполуч. із сл. очима, поглядом, перен. Дивитися на кого-небудь гостро, проникливо, з осудом і т. ін. Гауптман ішов поволі,.. пропікав людей очима і ледь помітно тикав у груди то одному, то другому (Збан., Єдина, 1959, 246); Офіцер рвучко скидає окуляри, пропікаючи Оксану гострими зеленими очима
(Кучер, Голод, 1961, 424); Пан Костур пропік його зневажливим поглядом і, сівши, поклав руку на револьвер (Юхвід, Оля, 1959, 279); // Пронизуючи кого-небудь, викликати якісь почуття (про погляд). Пропікав той погляд до найпотаємнішого лона душі (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 38); Оксен більше не міг витримувати Василів погляд: він пропікає його, здається, наскрізь (Дім., І будуть люди, 1964, 135).
5. перен. Викликати різкі відчуття болю, жару. Осколком гострим пропекло Комсоргові плече (Дор., Єдність, 1950, 18); // Вражати, сильно діяти. Це все було, не може бути й мови! І яблуня, і пісня, і вікно,.. І вогких уст сердите надування, І усміх, що до серця пропікав (Рильський, II, 1960, 126); Слова баби Досі пропекли Василька вогнем (Турч., Зорі.., 1950, 139); Ще насниться І до кісток раптово пропече Подяка, що, немов мала синиця, Нечутно вам сідає на плече (Кор., Вогонь, 1968, 40); // Пронизувати, проймати (про холод, мороз). Вітер з моря шмагав його і шмагав, пропікаючи до кісток (Кучер, Прощай.., 1957, 296); Накинувши на плечі кожушка, вийшов [Тимко] з куреня. Зараз же його пропік мороз і сніговим віхтем стер з лиця сон (Тют., Вир, 1964, 470); // Раптово, різко діяти на кого-небудь, пронизуючи всю істоту (про почуття, думки і т. ін.). І враз інший, ще страшніший здогад пропік їй мозок. А що, коли Костянтин не з баламутства залишив їх? (Мушк., Серце.., 1962, 287).
◊ Пропіка́ти (пропекти́) до се́рця див. се́рце.
6. розм. Дошкуляти, допікати. [Герасим:] От бач, я таки тебе пропік, що й утікати збираєшся (Мирний, V, 1955, 77).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 255.