ПРОПІ́Й, ч. 1. по́ю, розм. Витрата чогось на розпивання алкогольних напоїв. Побраталися [хлопці] — й таємна крадіжка,.. нічні пропої накраденого стали їх товариською роботою… (Мирний, І, 1949, 262).

2. по́я, заст. Те саме, що п’я́ниця. — Ой, пропою, пропою, Пропала я з тобою! (Чуб., V, 1874, 582).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 255.

Пропій, по́ю, м.

1) Пропой; пьянство. Заробітку а ніякого! — А на пропій є? Мир. Пов. І. 129. Де попаде яку копійку, — все на пропій. Кіевск. у.

2) Пьяница. Ой я стала приступати, стала його устижати: «Ой пропою, пропою, пропала я за тобою». Чуб. V. 582.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 476.