ПРО́ПУСК, у, ч.

1. Дія за знач. пропусти́ти, пропуска́ти 1-4, 6, 7. — Пане господарю! — каже [Петро]. — І ви, шановна громадо! Просить паволоцький Шрам пропуску через табор [табір] (П. Куліш, Вибр., 1969, 70); Вказуючи їй [Центральній Раді] на цілий ряд ворожих дій: дезорганізацію фронту, пропуск озброєного війська на Дон і заборону проїзду радянських частин, роззброєння революційних частин у Києві, — Раднарком попереджав, що в разі, коли це не буде припинено, він буде вважати Раду в стані відкритої війни проти Радянської влади в Росії і на Україні (Головко, II, 1957, 432).

2. Відсутність кого-, чого-небудь внаслідок проминання (див. промина́ння¹). Загальне завдання переписів населення — зареєструвати всіх громадян без пропусків (Вибр. праці М. В. Птухи, 1971, 360); Її [картоплю] добре захоплювали ложечки саджалки і висаджували в грунт без пропусків (Хлібороб Укр., 12, 1964, 13); // Незаповнене місце в тексті. Між куплетами.. пропуски потрібні (Л. Укр., V, 1956, 79).

3. Документ, який засвідчує дозвіл на право входу, в’їзду куди-небудь, проходу, проїзду через щось. Дорош постукав у будочку на прохідній. Віконечко відчинилося, і звідти висунулася кучмата голова. — Пропуск є? — суворо запитала вона.. Дорош зам’явся: він не мав дозволу на в’їзд (Тют., Вир, 1964, 144); Вартовий за вікном на терасі зупинив когось вигуком, питаючи пропуск (Гончар, III, 1959, 132).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 261.