Про УКРЛІТ.ORG

пропотілий

ПРОПОТІ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до пропоті́ти 1, 2. Перед сірооким стояв бородатий дядько в чорній пропотілій до останньої нитки сорочці, яка вибивалася з-під потертої жилетки (Збан., Сеспель, 1961, 15); // у знач. прикм. В його уяві раптом постав юнак у запиленій гімнастьорці, з пропотілою пілоткою на голові (Підс., Віч-на-віч, 1962, 172).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 261.

вгору