ПРОПИХА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРОПХА́ТИ, а́ю, а́єш і ПРОПХНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., розм. 1. Поштовхами, перемагаючи опір або долаючи перешкоди, просовувати кого-, що-небудь кудись; проштовхувати. Озброєні гирлигами Оленчук та Мефодій Кулик, пробираючись крізь юрмище, пропихали поперед себе до тачанки полоненого кадета (Гончар, II, 1959, 27); Папірець можна ще скласти в пластиночку й пропхати у вузьку щілину поміж товстими дверима й одвірком (Козл., Сонце.., 1957, 139); Нагинаючись, поміг [РіпакІ пропхнути вагонетку до шлюза (Хор., Місто.., 1962, 33).
2. перен. Сприяти кому-небудь у розв’язанні певної справи, давати чомусь рух, пришвидшувати здійснення чогось. — Ріто! Не створюйте, будь ласка, черг. Бо ще подумають, що ми з вами бюрократи. З’явився відвідувач — пропихайте його негайно до мене (Збан., Переджнив’я, 1955, 10); — Але чи пропхнуть за ніч отой ешелон? — Доки ж йому стояти? — сказав Левченко (Головко, II, 1957, 561); // Допомагати влаштуватися куди-небудь, зайняти якусь посаду і т. ін. — Знайдуться ж такі невігласи, що безпідставно вважатимуть своїх діток талановитими і пропихатимуть в ті [музичні] школи (Збан., Мор. чайка, 1959, 175); — Якщо можеш там, пропхай, будь ласка, до гімназії мою парафіянку (Кач., II, 1958, 24).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 254.