ПРОПИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРОПИ́ТИ, п’ю́, п’є́ш, док., перех. і без додатка. 1. Витрачати на розпивання алкогольних напоїв все або багато чого-небудь (гроші, майно і т. ін.). Пропила я з кумами всі гроші, що заробила, а далі почала пропивати одежу в скрині (Н.-Лев., III, 1956, 256); — В палаці пана пропивають нашу землю мирові посередники (Стельмах, І, 1962, 242); [Гайдамака:] Далебі, дав би карбованця, якби був не пропив учора! (Шевч., І, 1951, 105); Черевики Рубін заробив у радгоспі, але батько в останній день украв і пропив (Сенч., На Бат. горі, 1960, 3); // Втрачати внаслідок надмірного вживання алкогольних напоїв (природний голос, натуральний колір обличчя і т. ін.). До чого ж ти, Ганно, дійшла, з ким свою долю зв’язала? Ще ніби недавно поряд з Вутанькою у церкві на хорах співала, чисте сопрано було, а тепер, мабуть, і голос пропила, охрипла від куркульських смердючих самогонів… (Гончар, II, 1959, 224).
◊ Пропива́ти (пропи́ти) го́лову (ро́зум) — шкодити собі або справі, вживаючи багато алкогольних напоїв. — А в цілому, а в середнім — Голови не пропива [Лиходід]! Хоч колгосп не був переднім, Та і заднім не бува (С. Ол., Вибр., 1959, 294); [Микита:] Тітко, чи нема у вас чарки горілки? [Морозиха:] Та в тебе й так хмелю того повно в голові. [Микита (сів за стіл):] Не бійтесь, я розуму не проп’ю (Кроп., І, 1958, 77).
2. За старовинним звичаєм — завершати сватання розпиванням алкогольних напоїв. Її іще нерозквітла молодість в думках соромливо горнулася да бідного Мирона Величка, який жив на поденщині з косовиці і замолоту, а пропили її за дукача Плачинду (Стельмах, І, 1962, 320).
3. тільки док. Пити якийсь час.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 253.