ПРОПЕ́РТИ, пру́, пре́ш, док., вульг. 1. перех. Пронести на собі що-небудь важке, велике.

2. неперех. Пройти, проїхати якусь відстань. Пропер [Юрчик] до Криворівні (Хотк., II, 1966, 275).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 252.

Проперти, пру́, пре́ш, гл. Протащить, пронести. Гін з двоє оцей мішок як пропер, так тепер і спини не розігну. Харьк.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 475.