ПРОПА́ХЧЕНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до пропахти́ти.

2. у знач. прикм. Який пропахчується запахом чого-небудь. Повітря в Римі було пропахчене чадом від американських машин і танків (Загреб., Європа. Захід, 1961, 30); Він лежав із забинтованою головою на твердому лікарняному ліжку в палаті, пропахченій хлороформом, валер’янкою (Грим., Незакінч. роман, 1962, 263).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 252.