ПРОПА́ХЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до пропа́хнути. Двері прочинились, і Кирило Сидоренко зайшов у тиху, теплу, якимись травами, ромашкою і ладаном пропахлу кімнату баби Анастасії (Собко, Звич. життя, 1957, 51); Пасєков упав у пилюгу й притулився головою до гарячого, пропахлого бензином і асфальтом ската (Перв., Дикий мед, 1963, 294); Неголений, стомлений, геть пропахлий тютюном, був Гапій трохи схожий на Киселя (Мур., Бук. повість, 1959, 275); * Образно. Стріляний, пропахлий смертями воїн потер рукою щемлячі очі над тихою пустельною рікою (Тют., Вир, 1964, 377).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 251.