ПРОНИ́ЗАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до прониза́ти. Лежав він у крові, пронизаний ножем (Стар., Поет. тв., 1958, 63); З лівої кишені гімнастьорки [Брянського] дістали партквиток. Він весь злипся, пронизаний осколком наскрізь (Гончар, III, 1959, 122); Подекуди лиснять червоні та білі грядки маківок, пронизаних сонцем, неначе ті маківки повироблювані з прозорого скла (Н.-Лев., IV, 1956, 191); Як пахнуть землі, свіжі, соковиті, Пронизані стрільчастим сходом трав! (Бажан, Вибр., 1940, 94); Юнак намагається не виявити, що йому холодно, але тіло, пронизане стужею, саме щулиться (Гончар, II, 1959, 404); Немеркнучим сяйвом інтернаціоналізму пронизані глибоко патріотичні п’єси Івана Кочерги та Івана Микитенка, драматичні твори Вадима Собка, Якова Баша, Василя Минка (Рильський, IX, 1962, 160); // прони́зано, безос. присудк. сл. * Образно. Поняття патріотизму в нашій країні саме тепер пронизано новим могутнім електричним струмом (Тич., III, 1957, 171).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 240.