ПРОМІТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРОМЕСТИ́, мету́, мете́ш; мин. ч. промі́в, мела́, ло́; наказ. сп. промети́, меті́м (меті́мо), меті́ть; док., перех. і без додатка. Змітаючи з якої-небудь поверхні сніг, пил, сміття тощо, прокладати стежку, робити прохід, прочищати місце і т. ін. Коли б знала, Відкіль виглядати, То б наняла, Заставила Стежку промітати (Нар. лірика, 1956, 193); Перед його [царя] візком — шалені від усердя царедворці мели вулицю,.. промітаючи доріжку (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 514); [Лукаш:] Уломи ж, моя Доле, хоч отую ожину, щоб собі промести, по снігу провести хоч маленьку стежину! (Л. Укр., III, 1952, 266); Полою шинелі він промів на лаві місце для себе та Антона, і вони посідали (Чорн., Потік.., 1956, 109); Вона вже встигла промести доріжку в снігу через двір (Томч., Закарп. опов., 1953, 22); * Образно. В нас гуляє квітень у полі, Розсіває зерна рясні, Насуває зливу поволі, Промітає стежку весні (Мал., Серце.., 1959, 108); // Взагалі очищати яку-небудь поверхню від пилу, сміття тощо за допомогою мітли, віника і т. ін. Тут йому треба було двір промітати, носити дрова з сіней до хати (Вовчок, І, 1955, 296); Тетяна прибирала, промітала на лавці (Горд., Чужу ниву.., 1947, 157); Прийде весна, зацвіте садок за хатою, рясна яблуня коло хати, промете Катря під вікнами півники та барвінок, і хата, як хата — суму мов не було того… (Вас., II, 1959, 351); * Образно. Боярин розчинив двері, впустив обох посланців попереду себе. Семен і Силантій урочисто, як вояки, промаршували вздовж кімнати і спинилися, тримаючи лівою рукою шаблі біля боку. Потім зняли шапки, гойднулися в поклоні, промітаючи шапкою підлогу (Ле, Побратими, 1954, 30); // тільки недок. Торкаючись якої-небудь поверхні, здіймати сніг, куряву і т. ін. Гнеться очерет і промітає китичками сніжок на льоду (Тют., Вир, 1964, 521); І чого тільки тепер нема на ярмарку?! І кожухи нижче п’ят, щоб за собою промітали сніг, і коротенькі, обшиті смухом кожушки для дівчат і парубоцтва (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 143).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 233.