ПРОМІ́НЧИК, а, ч. Зменш. до про́мінь 1, 2. Сонце хилилося до обрію. Воно опускалося все нижче, одинокий промінчик прорвався крізь щілину, ясно освітив на мить кімнату і знову зник (Собко, Запорука.., 1952, 61); В кімнаті чергового крізь маленьку щілину пробивався вузенький промінчик світла, вказуючи на те, що станція не спить (Загреб., Європа 45, 1959, 256); По скронях побігли промінчики дрібненьких зморщок (Коз., Нові Потоки, 1948, 5); Молоді письменники добре знали оцінки Франка. Деякі боялись підійти до нього з своїми рукописами, щоб не втратити останнього промінчика надії, що їхній твір вдалий (Письмен. зблизька, 1958, 30).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 232.