ПРО́ЛІСОК1, ска, ч., одн. (мн. про́ліски, ів) (Scilla L.). Рід трав’янистих рослин родини лілійних з блакитними або синіми, рідше фіолетовими або майже білими квітками на безлистому стеблі. В квітні серед чагарників рясно цвітуть лісові ранньовесняні ефемероїди — проліски (Укр. бот. ж., XIII, 2, 1956, 29); На проліски білі, на квіти лагідні Скотилася тихо сльоза… (Л. Укр., І, 1951, 46); Первоцвіт білий, проліски блакитні На вулиці бабуся продає (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 143); Нам глянув ніжно й ласкаво ув очі Весняних пролісків лілово-синій цвіт (Забашта, Вибр., 1958, 122); Вранці діти, йдучи до школи, тримали в рученятах букетики синіх пролісків (Шиян, Баланда, 1957, 60); * У порівн. Перед ним у долині — кохана земля, Наче чаша вина золотого — поля, І як хмари — ліси, і озера ясні — Наче проліски ті навесні (Нагн., Пісня.., 1949, 73).
ПРО́ЛІСОК2, ску, ч., розм. Місце в лісі або на узліссі, вільне від дерев; галява. За озером, на проліску, поза старими яворами, росла чудова ліщина (Вовчок, VI, 1956, 317); Гора понад Дніпром вкрита була високим лісом і густими чагарниками, а проміж тії зарослі на полянах і пролісках росла висока трава (Стор., І, 1957, 238); Весна підійшла на вогких ведмежих лапах і дихала з пролісків, із молодих дубових хащів теплою парою (Мик., II, 1957, 237).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 217.