ПРОЛОЖИ́ТИ, ложу́, ло́жиш, док., перех., розм., рідко. Те саме, що прокла́сти 3, 5. — То поїдьмо удвох. Поїдьмо?! — і питалася і разом настоювала пишна Гамзиха. — Підожди, душко, дай дорогу проложити. Там такі нетрі! такі пущі! (Мирний, IV, 1955, 159); [Річард:] Геть! Розступіться, дайте шлях! Інакше, я сам собі дорогу проложу! Гей, стережіться! (Л. Укр., III, 1952, 85); В житті нам доріжка легка та весела. Як сонечко світла, Щаслива та мила, Бо влада Радянська її проложила (Укр.. лір. пісні, 1958, 641); Не з добра то хтось проложив пісню: «Мати наша, мати! Не журись ти нами..» (Барв., Опов.., 1902, 175).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 219.

Проложити, жу, жиш, гл.

1) = Прокласти. Ніколи не звернемо з дороги, що ти нам, проложив єси. К. (О. 1861. III. 6).

2) — пісню. Сложить, сочинить пѣсню. Проложив їм пісню про Царя Наливая. К. ЦН. 307. Не з добра то хтось проложив пісню: «Мати наша, мати! не журись ти нами»… Г. Барв. 175. Се не пісенька, а щирая правдонька. Так ми у своїх батьків служили, да оце про їх і пісню проложено. ЗОЮР. І. 80. — гутірку. Сложить разсказъ. «Чи чував ти, братіку, щоб миш одкусила коли голову чоловікові? — Засміявсь козак: «Се, пане ясновельможний, тілько таку гутірку проложено». К. ЧР. 381.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 471.