ПРОКУНЯ́ТИ, я́ю, я́єш, док., розм. Куняти якийсь час. Я подивився на годинник: було по півночі, і до міста нам лишалось ще добрих півста кілометрів. Я прокуняв ці півста кілометрів, прокидаючись інколи (Смолич, День.., 1950, 6); Він прокуняв, сидячи на порозі, до ранку (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 119).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 210.