ПРОКО́РМ, у, ч., розм. Дія за знач. прокорми́ти, проко́рмлювати і прокорми́тися, проко́рмлюватися. Князеві належить данина для прокорму дружин і челяді (Загреб., Диво, 1968, 218); Було багато діла в маленькому хазяйстві.. — запасти дров, піймати рибину на Росі, вбити зайця на прокорм… (Скл., Святослав, 1959, 258).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 206.

Прокорм, му, м. Кормъ. Щебече, мов синичка та, що дитиняток доглядає, за прокормом для їх літає. Мкр. Г. 22.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 469.