ПРОКО́ПЧЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до прокопти́ти.

2. у знач. прикм. Який прокоптився, вкрився кіптявою. Старий сам собі варив ріденьку кукурудзяну кашу, заправлену цибулиною, іноді ловив рибу і варив її в своєму прокопченому казанку (Чаб., Балкан. весна, 1960, 53).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 206.