ПРОКИПІ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до прокипі́ти. У відрі була запарена на воді, добре прокипіла баланда з справжніх житніх висівок (Коз., Гарячі руки, 1960, 17); * Образно. Жменька мужніх, обстріляних, прокипілих ненавистю до ворога людей — оце тепер і був полк (Гончар, Людина.., 1960, 106).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 199.